Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > How Asia Works > Фундамент успіху > Висока врожайність

Висока врожайність

або мікроферма проти агрохолдингу

понеділок 24 жовтня 2016, Сергій Маркітаненко

2009 року популярний блогер Роджер Дойрон (Roger Doiron) підрахував вартість 380 кілограм врожаю, що він виростив на 160 квадратних метрах власного городу. У роздрібних цінах дохід становила 16,5$ з квадратного метра, або сукупно $2200 з ділянки.

Якби він обробив 1 гектар, то роздрібна вартість вирощеної городини склала б приблизно 135000$. Якщо порівняти з показниками великих фермерських господарств, то в них хорошим показником вважається цифра $2500 з гектару кукурудзи валової виручки(дані по штату Іллінойс за 2015). Порівняння хоч і академічно неточне, але дає уявлення про різницю у ефективності підходів.

Постає доречне питання, якщо це так вигідно, то чому всі так не роблять? Відповідь дуже проста – такі врожаї вимагають великих обсягів ручної праці. Роджер міг би так само старанно обробити хай 1 000 квадратів – 10 соток. Але для того, щоб обробити 1 гектар знадобилося вже 10 людей, таких як Роджер.

При високій вартості робочої сили у США (та інших розвинених країнах) фермери мусять застосовувати засоби механізації, які призводять до меншої врожайності з одиниці площі, але за рахунок менших витрат на обробку і великої площі ферми – загалом генерують достатній прибуток.

А ось у розвиваючихся країнах, де вартість робочої сили мінімальна, отримання селянами у власність невеликих ділянок землі обсягом 1-3 гектари призводить до того, що в її обробку господарі вкладають на 50% більше часу, ніж коли вони батрачили.

Це не може не позначитися на зростанні врожаїв і загалом на прибутках фермерських господарств. Особливо за умови, що іншої роботи в межах країни вони часто не можуть знайти.

Загалом, деякі економісти з марксистів та «ринковиків» допускають, що й мале фермерське господарство може бути ефективним за певних умов, але вирощування «товарних культур» можливе лише за умови великих господарств.

Вони мають рацію, але врожайність одних і тих же культур у країнах, що провели земельну реформу і ті, що не спромоглися суттєво відрізняється. Врожайність цукрової тростини на Тайвані на 50% більше ніж на Філіппінах. Починаючи з 1960х років тайванські фермери продають банани на світовому ринку в більших обсягах, ніж їх конкуренти з латифундій Індонезії та Філіппін.

Навіть у Малайзії, в колоніальну епоху, врожайність каучуку на маленьких фермах на 50% перевищувала врожайність плантацій.

Підсумовуючи: після проведення земельної реформи під гаслом «поділити землю порівну» Японія, Корея, Тайвань та КНР добилися різкого зростання врожайності у короткий проміжок часу оскільки створили для селян умови, коли їм було вигідно вкладати всі свої сили у збільшення продуктивності праці.

Високі врожаї стали можливими не тільки за рахунок оземелення селян (це необхідна, але не достатня умова), але ще й за рахунок розвитку сільськогосподарської інфраструктури. В країнах Азії цим займалася держава: забезпечення доступними добривами і засобами захисту рослин, оновлення насіннєвого фонду, допомоги зі зберіганням та збутом.

Без формування цієї інфраструктури мале фермерство є боротьбою за виживання у будь-якій країні. Навіть ті країни, що змогли забезпечити селян землею, але не інвестували в інфраструктуру - не змогли досягнути врожайності успішних країн.


Див. онлайн : Обговорення у Фейсбуку

Попередній допис Наступний допис