Warning: Parameter 1 to Crayons_affichage_final() expected to be a reference, value given in /home/voltaire/volter.org/js/ecrire/inc/utils.php on line 199
Важливе і несуттєве - Куточок консервативного етатиста
Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > How Asia Works > Чинники зростання > Важливе і несуттєве

Важливе і несуттєве

або чинники, що впливають на економічний розвиток країн

середа 19 жовтня 2016, Сергій Маркітаненко

Демократія – запорука успішного розвитку країни. У всякому випадку про це ми чуємо від політиків, журналістів і західних доброзичливців. Але приклади демократичних країн Південної Америки чомусь аж ніяк не надихають.

Ідейні опоненти демократів тикають у статистики і стверджують, що демократія пасує лише багатим, а бідним країнам для розвитку необхідна диктатура. Але приклади з Африки знову не надихають.

Отже саме час подивитися, що там в азіятів.

Почнемо з Японія. З початку реставрації Мейдзі країна успішно рухалася бік демократичної форми правління. Але у 20х роках цей поступ був перерваний військовим переворотом і лише після Другої Світової, відновилася демократична процедура правління. Хоч на виборах до 1993 року владу здобувала одна й та сама Ліберально-Демократична партія, існувала дієва парламентська опозиція.

Успіхи генерала Пак Чанг Хі у Південній Кореї та Чан Кайші у Тайвані часто слугують аргумент на користь авторитарної моделі. Але авторитаристи сумлінно не згадують, що саме диктаторські методи Чан Кайші призвели до його поразки у громадянській війні з комуністами.

І обидві країни, після смерті диктаторів, потроху перейшли на демократичні рейки.

У Індонезії демократичне правління Сукарно призвело до економічного хаосу, який зміг приборкати наступний президент Сухарто. Він захопив владу у військовому перевороті. І хоча він доклав чималих зусиль до стабілізації і зростання економіки, його родичі та любі друзі добряче сплюндрували країну.

У Філіппінах, диктатор Маркос прийшов до влади на виборах, оголосив себе диктатором і з задоволенням перевершив у грабунках президента Індонезії і втік з країни після місцевого Майдану. Але демократії до Маркоса і після нього не змогла забезпечити розвиток країни.

Сусідня Малайзія весь час розвивалась за демократичної системи, без диктаторів, путчів чи переворотів.

Тому ми маємо дійти до висновку, що ні демократія, ні авторитарна модель не гарантують економічного та суспільного зростання країни. Більше того, можемо з впевненістю сказати, що кореляція між двома чинниками доволі незначна, як це не дивно.

Варто процитувати нобелівського лауреата Амартiю Сена: «Розвиток демократії та суспільних інституцій – це складова загального розвитку країни, але не двигун змін».

Другий фетиш, який має сумнівний вплив на економічний розвиток - ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА (rule of law).

Комуністична партія Китаю, яка розпочала модернізацію економіки у 1979 році, залиши питання права власності у невизначеному стані, легалізуючи багато видів економічної діяльності по факту їх створення.

А останнє слово у вирішенні важливих питань часто проголошує відповідний комітет Компартії, а не суд.

В Південній Кореї поліція, спецслужби та судова система вели справжню війну проти активістів робочого руху (тими самими засобами, що й поліція США та Британії у 19 столітті). Ну а суди Філіппін та Індонезії часто вирішують справу на користь того, хто більше заплатить.

Тому ми можемо стверджувати, що «верховенство права» не є чинником економічного зростання. Правосуддя, як і система права, розвивається разом з суспільством і деградує при економічному занепаді країни.

Погана звістка для фанатів проекту «Вітрина». ЗАХІДНА ДОПОМОГА так само мало впливає на кінцевий результат, як і попередні чинники. Адже присутність американських військ не допомогла Південному В’єтнаму, а Філіппіни з Індонезією, свого часу отримували обсяги західної допомоги в обсягах не менших ніж Корея чи Японія.

Розвинуте ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО та НЕДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ не призводять до макроекономічних змін, аж до поки вони не зможуть реалізувати себе у вигляді політичних проектів, що переберуть владу у старої еліти.

Популярна останнім часом теза про ПРАВИЛЬНИЙ НАРОД, який самостійно може підняти країну з небачених висот, не виглядає переконливо. Оскільки талановиті підприємці Китаю до 1979 року сиділи в таборах за спекуляцію, а працьовиті фермери Лаосу понині ведуть жалюгідне існування не зважаючи на власну тяжку працю.

Більш того, різниця між КНДР та Республікою Корея доводить, що успішний розвиток країни залежить виключно від дій чинної влади. Саме уряд, у широкому значенні цього слова, несе відповідальність за економічний розвиток країни.

НЕОБХІДНІ УМОВИ

Отже і демократій, і авторитаризм, навіть за умови верховенства права не гарантують економічного зростання, не кажучи про інші чинники.

Авторитаризм дає інструмент для швидкого подолання внутрішнього опору і відповідно, для швидкої трансформації суспільства. Але так само швидко черговий Батон Батонич може й розграбувати країну.

Демократія, за рахунок противаг, зменшує можливості до збагачення вищого керівництва в одне лице, але дуже швидко може паралізувати владу. Втрата дієздатності влади, яка почалась в нас 2004 року з формуванням парламентсько-президентської республіки, до кінця не подолана й понині.

ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ

Аналізуючи успіхи азійських країн варто звернути увагу на інші чинники економічного зростання :
• Відповідність обраної економічної політики внутрішнім та зовнішнім реаліям країни.
• Дієздатність влади, або здатність проводити обрану політику, не зважаючи на внутрішній і зовнішній опір.
• Довго-терміновість обраної політики. Суспільно-економічні перетворення тривають протягом 20 - 40 років, суттєво важливо підтримувати обраний курс весь цей час.

А реалізує це уряд, призначений диктатором, чи уряд, сформований парламентом – на результат не впливає.


Див. онлайн : Обговорення у Фейсбуку