Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > How Asia Works > Розбудова промисловості > Тайвань vs Корея

Тайвань vs Корея

або про наслідки деяких помилок в промисловій політиці

вівторок 28 лютого 2017, Сергій Маркітаненко

Тайвань - невеличкий острів, площею приблизно з Одеську область, з населенням вдвічі меншим від нашого, та експортом у 7 разів більшим. Заслужений азійський тигр, якщо коротко.

Трошки історії

Свій шлях від аграрної колонії Японії до потужної індустріальної держави Тайвань пройшов геть не так, як можна уявити - ніякого ліберального раю у сучасному розумінні, а швидше навпаки. І мав на те історичні причини.

Вся справа у постаті генерала Чанкайші, лідера партії китайських націоналістів - Гоміндан, що відступили на Тайвань після поразки від комуністів Мао Дзе Дуна. Та навіть ще раніше - у самій суті китайського революційного руху, вихідцем з якого були і Чанкайші і товариш Мао.

Китайські революціонери від самого початку тісно співпрацювали з більшовицьким Комінтерном, отримуючи від них чималу військову та технічну допомогу. Та і до того ідеолог китайської революції Сунь Ят Сен, який став засновником партії Гоміндан, вельми підозріло ставився до ідеї приватної власності надаючи перевагу популярним того часу соціалістичним ідеям.

Звичайно, генерал Чан Кай Ші, його наступник не міг не поділяти його пересторогу щодо приватного бізнесу, орієнтуючись на розвиток державного сектору. Також давала взнаки співпраця з німецькими націонал-соціалістами, та приклад одвічного супротивники Китаю - Японії.

Під час Другої світової китайська промисловість була підпорядкована Комісії з національних ресурсів (NRC). У 1944 році вона мала у штаті 12 000 чиновників на 160 000 робітників, а 70% відсотків капіталу належало державним підприємствам.

Плани на майбутнє були детально прописані у 20 томах, але раптом Друга Світова закінчилась і почалась громадянська війна з комуністами. Комуністам активно допоміг СРСР, а Чан Кай Ші навпаки, зменшилась допомога з боку американців. Тому дуже швидко війська Гоміндану були розбиті, а рештки евакуювалися на Тайвань, де і почали впроваджувати обрані розділи з раніше написаних 20 томів.

Індустріалізація

Для створення промисловості необхідні кошти, які Тайвань почав отримувати провівши радикальну земельну реформу, найуспішнішу в регіоні. Ну а далі до справи взялися професійні бюрократи з NRC, які почали створювати державний промисловий сектор у галузях виробництва нафтопродуктів, суднобудуванні, важкої промисловості і т.д. і т.п. У 70х великі державні інвестиції були направлені на створення галузі напівпровідників та у виробництво мікросхем.

JPEG - 118.7 кб
Нафтопереробний завод Formosa Plastics Group

Але на відміну від маоїського Китаю державна власність не гальмувала розвиток промисловості та технологій, оскільки від самого створення була орієнтована на експорт. І оцінку успішності того, чи іншого керівника все одно ставив ринок, міжнародний ринок, який набагато вимогливіший ніж ринок внутрішній.

Інструментарій підтримки експорту був звичний - створення картелів, дешеві кредити, податкові пільги та прямі дотації. Експорт зростав шаленими темпами - у 1952 він складав лише 9% від ВВП, а у 1979 - 50% ВВП. Але дуже швидко тайванці зіткнулися з тією самою проблемою, що й німці та японці на кілька десятиліть раніше.

Тайвань vs Корея

Як і у Японії початку ХХ століття, основними експортерами у Тайвані були малі на середні підприємства - компанії з числом співробітників до 300 осіб генерували 65% експорту.

Як і німецькі картелі та японські дзайбацу свого часу, великі державні компанії з усіх сил уникали експорту перекладаючи його на менші приватні компанії, воліючи отримувати рентні прибутки постачаючи їм сировину та напівфабрикати.

Другою проблемою стало те, що тайванські компанії, часто отримували доступ до західних технологій в обмін на створення спільних підприємств та входження іноземців у статутний капітал компаній. Це зумовило залежність від іноземних технологій, одночасно послаблюючи можливості для розробки власних інновацій.

В телекомунікаційному секторі тайванці не змогли розірвати залежність від американських партнерів, компаній ITT та GTE (Verizon) ( пізніше цю помилку не повторили китайці - так з’явився Huawei).

Також тайванський уряд не зміг запровадити ефективну підтримку успішним приватним експортерам, таким як компанія Acer. Вони не отримали доступ до державних субсидій, а їх прибутковість суттєво підрізали великі державні компанії, що постачали їм комплектуючі.

Як наслідок - вони оперували значно меншими ресурсами, ніж їх корейські колеги. Брак коштів вповільнював розвиток власних технологій та розширення бізнесу.

Порівнюючи з корейськими компаніями, тайванці значно більше займалися менш дохідним виробництвом комплектуючих, ставши фабрикою для світових брендів як Iphone та Ipad.

Корейці, маючи набагато більший ресурс, самі створили світові бренди - Samsung і Heundai, отримуючи максимальний прибуток з кожної виготовленої одиниці продукції.

Тайвань застряг на попередньому етапі, на змігши вийти на рівень високодохідної діяльності пов’язаний зі створенням власних потужних брендів, на той рівень, на якому перебувають найбагатші країни.

Попередній допис Наступний допис