Warning: Parameter 1 to Crayons_affichage_final() expected to be a reference, value given in /home/voltaire/volter.org/js/ecrire/inc/utils.php on line 199
Страсті за земельним мораторієм - Куточок консервативного етатиста
Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > Цікаве про світ > Україна > Страсті за земельним мораторієм

Страсті за земельним мораторієм

або вибір без вибору у театрі іллюзій

середа 30 листопада 2016, Сергій Маркітаненко

Якби хто 25 років тому хотів би передбачити наше майбутнє, йому варто було перечитати «Незнайка на Місяці».

Олігархи, продажні журналісти, шахрайські банки, монополії, жебракуючи пенсіонери і навіть поліцейське «сперш підкоряйся» фантастично точно було перенесено з веселої дитячої книжки у наше повсякденне життя. Наразі, не вистачає однієї дрібниці для повної картини, але не довго лишилось чекати.

І до мораторію на продаж землі. Вірні ленінці у парламенті вчать, що мораторій то є необхідність, аби олігархи не викупили всю землю. Звісно, брешуть.

Мораторій дає можливість номенклатурі створити власні великі маєтки, користуючись доступом до адмін. ресурсу, відсікаючи конкурентів з бізнесу.

То може треба його відмінити? Буде те саме, тільки швидше – буквально за декілька років сформують великі ферми та господарства. Тільки володіти ними будуть не бувші комсомольці, а олігархи.

Вся ця метушня навколо мораторію – не більш ніж битва номенклатури з бізнесом за володіння останнім великим активом у країні.

Так чи інакше, швидше чи пізніше – нас чекає ера великих ферм. Тих самих латифундій, які єдині масово не попали у наше життя з «Незнайки на місяця».

Доречне питання – а чим погані великі ферми? В ідеальних умовах – нічим.

Але в наших найближчих сусідів середній розмір ферми досить невеликий. В Румунії 3 гектари, у Болгарії 4 гектари , а у Польші – 7 гектарів станом на 2000 рік. Пояснюється дуже просто – навіть невелика ферма, площею у 1 гектар, може забезпечити нормальне життя цілій родині.

Математика проста. Тонна помідорів закупається на завод за ціною у 200 доларів у середньому. Врожайність у великих господарствах – приблизно 100 тон з гектару.

Врожайність малої ферми буде не менша, брак механізації компенсується надлишком ручної праці.

Закладемо затрати хай у 70% від вартості врожаю. Тоді прибуток складе приблизно $6 000 на рік, або 500 на місяць.

Але через брак інфраструктури та дешевого кредиту, реальний дохід в наших умовах буде менший рази у два/три.І настільки буде не відповідати втраченим зусиллям, що простіше буде або нічого не робити, чи поїхати батрачити у ту саму Польшу. Де за таку саму ручну працю платять 3 бакса за годину, або $500 на місяць.

Поляки та румуни цю проблему вирішили державною підтримкою села: дешеві кредити, субсидії на збут та інша допомога. У результаті, мільйони польських селян не батрачать від Мордовії до Берліну, а працюють вдома, ставши потужним споживачем для польської промисловості, допомагаючи їй розвиватися.

Судячи з полиць Епіцентру, де польські товари зустрічаються так само часто як китайські – це має сенс. Бо українського там повний обмаль.

Крім промисловості, є ще два аспекти. Перший, це звичайно еміграція. Популярний десять років тому жарт, що кожен працюючий скоро буде годувати одного пенсіонера та пів бюджетника вже факт жизні.

Фраза, що в країні скоро лишаться лише пенсіонери і бюджетними, більш схожа на пророцтво, ніж на жарт.

Момент другий – у нас таки війна, як хто не помітив. З призовом та мобілізацією таки є проблема. А в цей час кілька мільйонів чоловіків призивного віку мусять працювати за кордоном.

Тільки через те, що наші агробарони та номенклатура вирішили поділити землю між собою, викинувшки на мороз всіх інших.

Ті сотні тисяч гектарів землі, що можуть забезпечити мільйони українців роботою та нормальним життям, будуть розподілені між великими агрогосподарствами.

Де через високу механізацію праці фізично не знайдеться роботи й третині селян. А на селі в нас проживає 14 мільйонів осіб, не рахуючи маленьких містечок.

Є хороша приказка – хочеш нагодувати людину, дай йому вудку. Всі танці навколо землі ведуть до того, що селяни будуть змушені продати її. Бо дуже дорого коштує дозвіл на вилов риби, прикорм та снасті.

Тому чи відмінять мораторій, чи продовжать – несуттєво. Результат буде один і той самий. В одному випадку доведеться зачекати трошки довше, в іншому – все буде трошки швидше.

Бо треба не кроваті по хаті совати, а хвойд викидати.
На мороз.


Див. онлайн : Обговорення у Фейсбуку