Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > Цікаве про світ > Країни світу > Що ми не знаємо про Зімбабве

Що ми не знаємо про Зімбабве

або зміни відбуваються в нас на очах

середа 16 листопада 2016, Сергій Маркітаненко

Яка країна надрукувала стільки грошей, що вони стали не потрібні? Звичайно, Зімбабве.

А колись давно, коли Зімбабве звалася ще Родезією, нічого не віщувало біди. У всякому разі, на економічному фронті.

Біда прийшла з іншого боку - місцеві націоналісти та соціалісти на десятиліття вкинули країну у громадянську війну. Причини війни були такі самі як у будь-які країні третього світу. Земельне питання.

Врешті решт вони перемогли, усунули білу меншість і почалось саме цікаве. 1980 року, коли був підписаний мир розподіл землі виглядав приблизно так: 6 000 білих фермерів володіли 45% найкращої землі. Ще 5% відсотків належало 8500 заможним місцевим. 50% землі, гіршої якості, обробляло 700 000 корінних фермерів.

За умовами мирного договору, земельна власність мала бути недоторканою щонайменше 10 років. Тому Мугабе не зміг розпочати свої реформи одразу після перемоги.

Зрушення почалися в кінці 90х - ветерани втомилися чекати і почали переділ знизу з повним набором насилля, характерних для реформи «з низу». Бачачи хвилю насилля Мугабе змушений був розпочати переділ «з верху».

Алгоритм був такий самий як і кругом – всю землю забрати і поділити порівну. Що й зробили. Але очікуваного піднесення врожайності (та економіки) не відбулося, а навіть навпаки.

Якщо 2001 року ВВП країни складало $ 24 мільярдів, а врожай тютюну складав 238 тис. тон, то 2008 року ВВП був вже $14 мільярдів, а врожай – 50 тис тон. Почалася та сама гіперінфляція, яка закінчилася відмовою від власної валюти. ЇЇ не існує дотепер.

Такий катастрофічний розвиток подій був цілком закономірним. Земельна реформа лише тоді приводила до зростання сільського господарства, коли держава інвестувала у сільське господарство – як у інфраструктуру, так і маркетингову підтримку.

До 2001 року у країні діяла система закупки тютюну великими світовими компаніями, то після реформи вона зникла. Малі фермери банально не мали можливостей самостійно експортувати вирощену продукцію, а держава не змогла допомогти зі збутом.

Крім того Зімбабве й раніше не була заможною країною, аби знайти вільний капітал для інвестицій у сільське господарство. Одночасно з земельною реформою пройшла націоналізація видобувної галузі, що теж призвела до обвалу надходжень у бюджет.

На додачу західні країну впровадили санкції проти Зімбабве, відрізавши її від ринку капіталу. А в ході реформи землю отримали всі, а от формалізоване право власності ( титулку), що перетворювала землю на товар, - далеко не всі.

2008 року, коли зарплату видавали мішками грошей, а курс зростав у три рази за тиждень, ситуація здавалася безнадійною. Але раптом на допомогу прийшли китайці. Вони буле добре знайомі з країною – постачали зброю під час громадянської війни та проводили вишколи повстанців.

Китайські компанії взяли на себе роль держави – надали дешеві кредити фермерам, почали інвестувати у інфраструктуру та забезпечували збут (на власну промисловість).

Вже через п’ять років (2013) ВВП відновився на дореформений рівень, а 2015 перевершив його до рекордних $26 мільярдів. Врожайність тютюну склала 217 тис. тон, що менше від дореформеного рівня, але швидше за все зрівняється дуже швидко.

Не варто перебільшувати безкорисливість китайців – на допомогу вони прийшли лише у момент найбільшої кризи, коли могли отримати найкращі для себе умови. У результаті вони забезпечили свою промисловість сировиною і створили ще один ринок збуту для своїх виробників. М’яка колонізація.

Отже, через 13 років після початку земельної реформи країні вдалося відновити статус-кво. З одного боку реформу можна оцінювати як провальну – втрачено 8 років. Найкращі 8 років для сировинних держав в цьому сторіччі.

З іншого боку Мугабе вдалося змінити структуру суспільства. Якщо раніше прибутки від фермерства розподілялися між 6 000 родин, то зараз прибуток мільйонів родин залежить в першу чергу від їх власних зусиль. Отже можемо бути певними, що черговий Мугабе знову не кине країну у вир громадянської війни.

Але не зважаючи на зміни у сільському господарстві країна має безліч інших проблем ( починаючи від відсутності власної валюти), що не дозволяють оптимістично дивитися у майбутнє.

Та з іншого боку, починаючи з 2008 економіка країни росте зі швидкістю 10% на рік вже 7 років


Див. онлайн : Обговорення у Фейсбуку


Література

Попередній допис Наступний допис