Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > Публіцистика > Садівництво острова Великодня

Садівництво острова Великодня

або про кам’яні сади

п’ятниця 31 серпня 2018, Сергій Маркітаненко

Люди дивовижно вперті та винахідливі створіння.

Ні, це каміння не саме тут з’явилося, його принесли і притягнули з Рано Бараку, згаслого вулкану, кілометрів так за п’ятнадцять. Тягнути доводилося ручками, бо колесо винайти полінезійці не встигли, та й толку з того колеса, коли найбільша домашня тварина на острові – курка.

А не тягнути не можна було. Як казав старий Мальтус – чим більше народу, тим більше треба вкалувати аби всю цю шоблу прогодувати. Тому аборигени крутилися як могли – лови рибу, били птахів ну і звичайно, землеробство, як фундамент.

Спершу все було нормально, але вже трошки згодом придатної землі стало не вистачати на всіх. Довелось розчищати ліс для нових плантацій. Лісу і так було непереливки: треба каное на рибалку – іди рубай ліс, треба обід зварити – іди рубай ліс, валки, аби статую дотягнути до постаменту – і знову треба ліс.

Тому ліс в умілих руках почав потроху закінчуватися. І хлопцям довелося вчитися на агрономів у екстремальних умовах.

Проблема перша – дерева захищали землю від нагріву, а отже зменшували випаровування води, зберігаючи її для рослин. Бо про річку на острові Великодня можна тільки мріяти, а струмків та джерел і на людей ледь вистачало. Коли не вистачало – пили сік цукрової тростини, отримуючи тотальний карієс до купи всіх своїх проблем.

Проблема друга – вивітрювання. Вітер віє, повіває, чорнозем родючий в океан пускає. І дощі його змивають.

На агрономській - ерозія ґрунту і зниження врожайності. А бажаючи попоїсти, з ложками, все більше і більше рід від року.

Ну і третя проблема – температурний режим. Вдень занадто спекотно, вночі занадто холодно, що теж збільшенню врожаїв не сприяє.

Здавалося б безвихідь повна. Але люди дивовижно вперті та винахідливі істоти. Тому, озброєні дерев’яними ношами вони хутко бігли за кільканадцять кілометрів до згаслого вулкану. Там можна було навантажитися чудовими брилами темного каміння, з якого і викладали «кам’яні сади», рештки яких ми бачимо на фото.

Землю досить щільно вкривали камінням, лишаючи невеликі проміжки для паростків таро і отримували прекрасний результат. Перше – каміння зменшувало випаровування води. По друге – вберігало землю від розвіювання і зменшувало змивання землі від дощів. А ще, протягом дня каміння нагрівалось від сонця, вберігаючи землю від перегріву і віддавало тепло вночі. А ще, від перепаду температури на каміні конденсувалася волога. Яка теж була дуже не зайвою , бо з води тільки дощ і той невідомо коли.

Вчені замірювали врожайність. Трошки висадили на відкритому ґрунті, а трошки у «кам’яних садах» - різниця в рази. А всього то треба приперти на хребті каменюк побільше і викласти рядочком, красиво.

Дивовижно винахідливі і вперті створіння. Але того разу старого Мальтуса надурити не вдалося. Коли скінчилася деревина – не стало з чого робити каное. Зникли каное – зникла риба, значне джерело протеїнів. Та й місцева птиця, яка звикла жити у лісі, теж зникла після знищення екосистеми.

Перельотні птахи почали оминати острів. Сенс летіти на зимовку на інший край світу, аби стати смачненьким обідом для винахідливих агрономів. А ще й пацюки, які прибули на острів разом з першими жителями, полюбляти розорювати їх гнізда. Правда, це добряче влупило по щурячій кармі.

В той день, коли в людей закінчилась риба й птиця, вони прискіпливо подивилися єдиних носіїв білка на острові і завзято почали полювати на щурів. З неабиякими успіхами. Крім винищення щурів у промислових масштабах, авральними темпами почали зводити курники, для єдиної домашньої тваринки, збудувавши понад тисячу.

Але то все не змогло врятувати перенаселений острів від голоду і розбалансованого харчування. Все закінчилося досить печально, тотальними війнами і сеансами канібалізму.

Але то геть інша історія, а нижче модете побачити як виглядає діючий «кам’яний сад»



Попередній допис Наступний допис