Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > How Asia Works > Фундамент успіху > Реформа під тиском танків

Реформа під тиском танків

чи як чиновники можуть спотворити будь-яку ідею

неділя 13 листопада 2016, Сергій Маркітаненко

Незважаючи на те, що у Південній Кореї був найвищий рівень земельної нерівності в регіоні: лише 4% населення володіли 55% землі, земельна реформа у Корейській Республіці впроваджувалась повільніше, ніж у сусідній Японії. І цьому було декілька пояснень.

По перше, генерал Лерч, командуючий військовою окупаційною адміністрацією Кореї, дуже підозріло ставився до ідей з перерозподілу приватної власності, вважаючи їх соціалістичними.

По друге, окупаційна адміністрація була саме військовою, отже відчувався помітний брак спеціалістів з цивільного управління. Часто, питаннями організації цивільного займалися командири піхотних рот та батальйонів.

І третє – це власне, місцева цивільна адміністрація. На її чолі став Лі Син Ман, інтелектуал, який довгий час проживав у вигнанні закордоном. Більшість професійних управлінців були замарані роботою на Японію і евакуювалися разом з імператорською армію 1945 року. Державний апарат беї не ефективний, непрофесійний і дуже швидко став ще й дуже корумпованим.

Тим часом на півночі, товариш Кім Ір Сен розпочав земельну реформу у КНДР. Як це заведено у комуністів, вона супроводжувалася насиллям та масовими вбивствами. Але її популярність серед селянства була така висока, що американці почати тиснути на південнокорейський уряд.

Перший проект закону був готовий вже наприкінці 1946 року, але президент Лі Син Ман та генерал Лерч продовжували опиратися впровадженню. Але 1948 року, після смерті генерала, парламент підписав перший закон про переділ землі. Перерозподілити мали лише 10% землі, з верхнім обмеженням у 5 гектарів (проти 3х гетарів у Японії) і численними дірками у законі, що дозволяли уникнути його дії.

Та президент Лі Си Ман підписав закон лише 1949 року, під шаленим тиском американських посадовців ( в першу чергу Вольфа Ладежинського та Мак-Артура), але продовжував опиратися фактичному впровадженню її у життя.

Але загальмувати реформами йому вдалося менше ніж на ріку – залпи червоної артилерії у червні 1950 повідомили про початок комуністичного вторгнення. Почалася Корейська війна.

Комуністи вирішували аграрне питання на захоплених територіях швидко і рішуче, вже за кілька тижнів формувалися селянські комітети, які робили переділ землі. За таких умов, Південна Корея не мала іншого виходу для перемоги у війні, ніж проводити власну реформу за японськім взірцем. Дуже швидко практично вся земля була розподілена на рівні паї площею до 3 гектар.

Але корейським фермерам не скоро вдалося досягнути продуктивності їх японських колег. Причиною стало державне регулювання, впроваджене Лі Син Маном під час війни.

Уряд встановив максимальні закупівельні ціни на рис, які були значно нижче ринкових. Селянство не мало стимулів підвищувати продуктивність праці, воліючи просто з’їсти всі надлишки ніж здавати у державні контори зі збитками.

Наприкінці 1950х років лише американська продовольча допомога рятувала країну від голоду.

Розквіт до корейського агросектору прийшов лише після 1961 першого року, після перевороту генерала ПакЧанг Хі. Він скасував державну монополію і та закупівельні ціни на рис, створивши ринок сільгосппродукції. Також буле реалізована державна програма підтримки села, за японським та тайванським взірцем.

Результати не забарилися. Сьогочасна врожайність рису (2012) у Індонезії, Філліпаніх, Таїланді складає 2,5-3 тонни з гектару.

Корейські фермери збирали 5,5 тонн з гектару у середині 70х. Поточна врожайність Південної Кореї складає більше 6,5 тонн з гектару, приблизно так як у Японії та Тайвані.

Таїланд, Індонезія, Малайзія та інші країни, що не перерозподілили великі землеволодіння і досі мають врожайність на рівні 50х років минулого століття.


Див. онлайн : Обговорення у Фейсбуку

Попередній допис Наступний допис