Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > How Asia Works > Фундамент успіху > Повчальний приклад Південної Америки

Повчальний приклад Південної Америки

чи трошки про важливість сільського господарства

неділя 30 жовтня 2016, Сергій Маркітаненко

Як не дивно, але потужну державу можна створити лише маючи у фундаменті міцне сільське господарство. Спроби розвивати інші галузі економіки без продуктивного села більше схожі на зведення будинку на піску – якийсь час він простоїть, але халепа неминуча. І ось чому.

По перше експорт продуктів дозволяє накопичити перші капітали, які потім можна інвестувати у промисловість. Звичайно, гроші можна позичити у товаришів з Всесвітнього банку та МВФ. Але так позичати можна менше, отже й віддавати треба зовсім інші суми.

Але куди важливіший інший наслідок розвитку малого фермерства – за кілька років у країні з’являється чисельний і потужний клас споживачів, які готові купляти продукцію вітчизняної промисловості.

В азійських країнах, мільйони бувших батраків, створили надійний ринок збуту для власної індустрії: першими моделями Тойоти та Ніссану були машини саме для фермерів, мотоцикли та скутери Хонди теж орієнтувалися на внутрішній ринок.

Також, мале фермерство відіграє роль велферу у аграрних країнах – втративши роботу на фабриці, робітник зажди може повернутися обробляти свою ділянку, не навантажуючи соціальні фонди (як в розвинутих країнах), не поповнюючи банди (як у країнах з латифундійним сільським господарством.), і не поповнюючи загони антиурядових повстанців.

Крім накопичення капіталу та створення внутрішнього платоспроможного ринку для індустрії, продуктивне сільське господарство дає хороші переваги з точки зору зовнішньоторгового балансу.

Зазвичай в країнах, що розвиваються, імпортується товарів більше, ніж експортується. Різницю, як правило, перекривають зовнішніми запозиченнями чи друком зайвих грошей (інфляцією). Або обома способами одночасно.

Якщо раптом в країни з’являється надлишок валюти, то найпростіший спосіб його змарнувати – почати імпортувати харчі у великих обсягах.

Саме низькопродуктивний характер (не плутати з прибутковістю!) сільського господарства Південної Америки підірвав спробу цих країн перейти у вищий щабель розвитку.

Після Другої світової війни Бразилія спробували здійснити рішучі перетворення у економіці. Протягом тривалого часу, країні вдавалося нарощувати експорт промислових товарів набагато краще, ніж виробництво продовольства.

Економічний розвиток викликав зростання добробуту громадян. В свою чергу ті почали краще харчуватися, споживаючу все більше і більше продовольства. Але латифундій не господарство не могло забезпечити необхідне зростання продуктивності, тому доводилося або скорочувати експорт, або збільшувати імпорт харчів.

У результаті зароблені промисловістю гроші витрачалися на унітаз, не даючи можливостей надалі інвестувати у промисловість у необхідних обсягах. А на початку 80х боргова криза поставила крапку у спробі модернізувати регіон на довгі два десятки років.

Як ми бачимо з сучасної історії, Московія, яка не спромоглася розвити власне сільське господарство так, аби прогодувати всіх своїх жителів, мала витрачати значні кошти від нафти саме на продовольство, фактично спускаючи їх в вигрібні ями.

Коли падіння цін на нафту і санкції дуже сильно позначилися на торгівельному балансі московітів, то перше, що перекрило їх керівництво – відтік валюти саме на купівлю продовольства, бажаючи відтермінувати крах економіки. Але як і у випадку Бразилії, експерти пророкують їм попереду 20 років стагнації.

Загалом, еліти бідних країн не розуміють важливості сільського господарства, надаючи перевагу розвитку промисловості, промисловій інфраструктурі та інфраструктурі міст.

Як ми бачимо, це стає у поганій нагоді не стільки фермерам, скільки країні в цілому, не даючи суспільству розвиватися уперед.


Див. онлайн : Обговорення у Фейсбуку

Попередній допис Наступний допис