Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > How Asia Works > Розбудова промисловості > Перемога здорового глузду

Перемога здорового глузду

або архітектори азійської модернізації.

неділя 12 березня 2017, Сергій Маркітаненко

1985 року Корея та Тайвань разом експортували більше промислової продукції, ніж уся Латинська Америка, посівши 10 і 13 місце серед провідних експортерів світу.

До чого тут здоровий глузд? - спитаєте ви.

Витоки

Як це прийнято в азіатів, все почалось з Японії. Після революцій Мейдзі, обираючи шлях модернізації, японці одразу відкинули ліберальну економічну школу, започатковану Адамом Смітом і Девідом Рікардо. Натомість почали вивчати американський досвід та роботи Фрідріха Ліста, теоретика німецької модернізації.

Німецький досвід японці вивчали не тільки теоретично, а в здебільше практично. Майже всі високопосадовці багаторазово відвідували Германію, проводячи там по декілька місяців, на власні очі вивчаючи як робиться німецьке економічне диво.

І геть не дивно, що перші кадри японських реформаторів отримали освіту саме в Германії. Тогочасна німецька освіта мала відмінність від англо-саксонської школи: якщо британці в першу чергу концентрувались на юриспруденції та теорії права, то німці зосереджувалися на державному управлінні та принципах адміністрування, готуючи в першу чергу навчених керівників.

Тому не дивно, що професійні економісти практично не потрапили до обойми топ посадовців.

По перше в японському істеблишменті існувало стійке упередження щодо надмірних теоретизувань, що асоціюються з економічною наукою. Самураї надавали перевагу не красивим теоріям, а практичному вирішенню проблем, не абстрактним принципам, а фактичним значенням показників промислового виробництва та експорту.

Як свого часу зазначив заступник міністра Торгівлі та промисловості Японії (MITI) Йосіно Сіндзі:

... існує багато спеціальних термінів та різних тлумачень , але все, що насправді має значення - це здоровий глузд ...

З таким світоглядом японська влада, її вища ланка, формувалася з технократів [1], які могли правильно сформулювати проблему, та адміністраторів, які могли знайти шляхи її вирішення.

Цей принцип Японці сповідували десятиліттями. В Міністерстві Торгівлі та Промисловості (MITI), найближчим аналогом якого є наше Міністерство економіки, серед вищої ланки бюрократів ланки у 1960х роках лише двоє посадовців мали ступені в області економіки.

Південна Корея та Тайвань

Звичайно, Південна Корея, переймаючи принципи модернізації не могла не перейняти і принципи кадрової політики. Тим більше, що майже всі управлінці отримали освіту в традиціях японської школи в японських вищих навчальних закладах.

Відмінність була класовою - японська управлінська еліта формувалася з вихідців з військової еліти - самураїв, а більшість корейських управлінців виросли у селі, і родинах селян та фермерів. Людям з села ще більше властиво спиратися здоровий глузд та орієнтуватися на практичні результати, на противагу складним теоріям та принципам.

У Тайвані архітекторами промислової політики стали не підготовлені управлінці, як у Японії, а інженери. Майже всі тайванські міністри економіки мали наукову ступінь з точних наук чи прикладної інженерії. У IDB, комісії з промислового планування [2] не брали на роботу економістів аж до 1981 року.

Люди, які проводили модернізацію в Азії, теоретичне підґрунтя брали в історичному досвіді, а робочим інструментом був звичайний здоровий глузд:

якщо якийсь підхід, метод чи принцип дає результати у вигляді зростання експорту/виробництва, то використовуємо його на повну, попри всі застереження
з боку теоретиків. Якщо ж обраний шлях не приносить бажаних результатів, то підхід змінюється, не зважаючи на застереження з боку теоретиків.

Наче ж все просто.

Допомога США - негативний досвід

Звичайно, уряд США не міг лишися осторонь економічних проблем своїх нових союзників, та спрямовував визнаних економістів на допомогу.

Серед них відзначився Джозеф Додж, який впроваджував у Японію політику жорсткої бюджетної економії [3]. Його дії викликала глибоку дефляційну рецесію зимою 1949-50 років.

Економіка Японії почала відновлюватися лише з початком Корейської війни, через стрімке зростання попиту на товари військового призначення.

А вже 1952 року, після відновлення незалежності, японський уряд гречно подякував всім іноземним радникам і почав проводити самостійну економічну політику, спираючись на власний історичний досвід та власне бачення шляхів модернізації.

Американські радники свого часу вимагали від уряду Південній Кореї приватизації банків, збільшення відсоткових ставок та лібералізації імпорту. Банки на нетривалий час було приватизовано, допоки генерал Пак Чон Хі повторно націоналізував їх після приходу до влади.

І він миттєво потрапив під тиск Сполучених Штатів за надмірне державне втручання в економіку. Звичайно, він не мав іншого виходу, ніж не піти на деякі поступки американському тиску. Але з великою бюрократичною мудрістю оформив їх так, щоб нічого принципово не змінити, аби лише американці відчепилися.

А трошки згодом, коли економіка набрала обертів режим Пака більш упевнено протистояв тиску прибічників вільної торгівлі та відкритого ринку, захищаючи обраний шлях модернізації.

Допомога США - позитивний досвід

Звичайно, серед радників з Вашингтону були не тільки неокласики. Найбільш відомий був Вальт Ростов, як і Вольф Ладежинський - втікач від радянського більшовизму та затятий антикомуніст, економічний радник трьох президентів США: Ейзенхауера, Кеннеді та Джонсона.

Економічні переконання Ростова базувалися на історичному підході до розвитку промисловості. Він та його спільники тиснули на американський уряд, аби забезпечити допомогу на індустріалізацію Кореї та Тайваню.

США фінансували такі програми для своїх союзників, варто згадати план Маршалла. Безоплатна допомога була скорочена лише у кінці 50х, хоча окремі економічні програми фінансувалися по лінії підтримки військових союзників США ще довгий час.

Крім фінансової підтримки, суттєво допомогла допомога досвідченими спеціалістами. Американські консалтингові компанії допомагали визначати, які промислові продукти мають перспективу на світовому ринку, розробляли стратегії їх просування і консультували з питань формування системи податкових пільг експортерам.

Не варто ні применшувати, ні перебільшувати вплив американської допомоги на успіх країн Північної Азії. Звичайно, модернізація могла б відбутися і без такої, але б вимагало значно більше часу та зусиль: що найменше на одне чи два десятиріччя.

Вплив неокласичних та ліберальних економістів на Корею

Американці надавали і надають допомогу всім. Ну практично всім. Японія, Корея та Тайвань скористалися цією допомогою для проведення індустріалізації економіки і модернізації суспільства за провідної ролі держави.

Економістів-неокласиків, принципових та ідейних противників такого шляху, азійські урядовці тримали на суттєвій відстані від процесу, аби їх хвилювання з приводу економічної ефективності не заважали адміністраторам та інженерам.

Технократи та управлінці вирішували визначати які галузі промисловості необхідно створити, та на виробництві якої продукції зосередити зусилля індустрії - повна та абсолютна єресь для прихильників вільної торгівлі та відкритого ринку.

Економісти з ліберальними поглядами почали отримувати посади у 1980х роках, коли питання ефективності почало виходити на перший план. Великі компанії, створені державою, почали дедалі більше зловживати своїм монопольним положенням, воліючи знімати ренту з внутрішнього ринку, а ніж конкурувати на зовнішньому.

У Кореї економісти зі своїми "щойно отриманими в США ступенями в економіці" влаштували справжній хаос у фінансовій системі країни у 1980х роках і заклали підґрунтя для фінансового краху 1998 року.

Однак їх вихід на політичну арену став необхідністю. Вже була створена сучасна промисловість, корейська продукція захопила свої ніші на світовому ринку, конкурентноздатність корейської економіки була доведена на практиці - отже сміливо можна починати лібералізацію та дерегуляцію [зовнішньої торгівлі торгівлі] і зменшувати роль держави в економіці.

Ніж розводити теоретичні суперечки з приводу державного втручання, азіати сформулювали питання інакше - коли і за яких умов варто переходити до практики вільної торгівлі та відкритих ринків.

І кілька слів про Південну Азію.

На відміну від Півночі, країнам Південної Азії ніхто не заважав розвиватися. Над ними не висіла загроза більшовицької навали, вони не були спустошені війнами як Японія після Другої світової чи Південна Корея відповідно після Корейської.

Вони мали вже мали якусь промисловість - Філіппіни та Малайзія, у середині 20 сторіччя, поступалися за рівнем розвитку лише Японії і отримували якусь допомогу від західних держав.

Та отримавши незалежність, вони так і не змогли повторити шлях північних сусідів. Без радикальної земельної реформи вони не могли сформувати внутрішній ринок для промисловості, а нерівність та бідність кинули ці країни у вир громадянських війн та політичної нестабільності.

Індонезія, Філіппіни та Таїланд свого часу пробували проводити промислову політику на японським взірцем, та зазнали закономірної невдачі через порушення базових принципів та необхідних умов.

Після цього вони почали дослухатися до порад західних економістів, поведених на ефективності. Крім західних не бракувало й місцевих, як то п’ять головних економічних радників президента Сухарто в Індонезії, які мали дипломи Каліфорнійського університету та узагальнюючу назву "Мафія з Берклі".

Також поради цих країнам надавали фахівці Світового банку чи МВФ, які завжди напоготові зі своїми рецептами вільного ринку, хоча ці рецепти не змогли піднести жодну країну з аграрної до промислово розвинутої.

Звичайно, дуже зручно покладати частину провини за економічні невдачі на міжнародні структури, конструктивніше буде засвоїти урок Японії часів Мейдзі:

Як би це важко не було, країна, що прагне успіху ,не має покладатися на чужі поради. Вона має дивитися на світ відкритими очима, навчаючись та переймаючи чужий досвід, але власну долю має і мусить визначати самостійно.


Примітки

[1В оригіналі technicals officers

[2провідний орган з управління економічним розвитком Тайваню

[3Сенсово передати вітання європейським політикам з 8 роком падіння економіки Греції

Попередній допис Наступний допис