Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > How Asia Works > Фундамент успіху > Необхідне доповнення

Необхідне доповнення

чи коли мікроферма продуктивніша за велику

субота 29 жовтня 2016, Сергій Маркітаненко

У попередньому дописі була зазначена теза, що невелика ферма (або великий город), загальною площею приблизно в гектар є більш продуктивнішим в одиницях вирощеної продукції, ніж великі ферми чи плантації.

Дебати на цю тему йдуть десятиліттями (google “farm inverse relationship”) і обидві сторони мають вагомі аргументи на свою користь. Саме це дозволяє зробити деяк висновки, що до дійсного стану речей.

У аграрних країнах дійсно малі ферми, площею до 1,5 гектари дійсну продуктивніші, ніж ферми великі. Ми можемо сперечатися лише про те, наскільки ця продуктивність відрізняється.

За матеріалами, опублікованому на сайті Всесвітнього Банку, продуктивність малих ферм у 2-5 разів більше, від продуктивності великих плантацій. Точна цифра залежить від методи вимірювання реальної обробленої площі.

Але з іншого боку ми бачимо приклади розвинених країн, де великі (від 200 гектарів) ферми набагато продуктивніші, ніж ферми маленькі (до 10 гектарів).

Пояснення цим фактам вбачається наступне:

Більшу врожайність на маленьких фермах забезпечують великі обсяги ретельної ручної праці та мікроменеджменту ділянки зі сторони власників. У азійських країнах власники вкладали у свою землю на 50% більше робочого часу, ніж наймані працівники латифундій.

На практиці це означає 10 годинний робочий день з залученням всіх членів родини. Це ретельна праця впливає на врожаї набагато більше, ніж весь арсенал агротехнічних засобів, доступний великим фермам.

Та лише більших врожаїв недостатньо для високої продуктивності, важливо врахувати витрати господарств на вирощення продукції. Навіть не скільки витрати, скільки структуру витрат.

Вартість робочої сили у структурі видатків великої ферми невелика, через кращу механізацію, засоби хімзахисту та новітні агротехнології. У ферми маленької, саме робоча сила є вирішальною статтею витрат.

Але яка б не була маленька ферма, їй все одно необхідні добрива, засоби хім. захисту рослин, механізація та доступна інфраструктура збуту готової продукції. Це суттєве навантаження на фермерський бюджет.

Успішність малого фермерства на рівні країни залежить від того, чи вдасться знизити видатки господарств на капітальні інвестиції та інфраструктуру. Якщо частку капітальних видатків ще можна зменшити через об’єднання агрокооперативи, то розвиток інфраструктуру у успішних країнах Азії брала на себе держава (хоча це не єдиний шлях).

У тих країнах Азії, де держава не переймалася розвитком малих ферм, не вдалося добитися значного підвищення продуктивності сільського господарства, не зважаючи на те, що формально земля була розпайована між новими власниками на однакові невеликі ділянки.

Але ця модель, що добре працює в умовах бідних аграрних країн, з ростом доходів населення починає збоїти. Причиною стає зростання вартості робочої сили у структурі видатків ферми.

На початкових стадіях нею фактично можна знехтувати, оскільки у селянина все одно не існує можливості альтернативного заробітку, наприклад на фабриці у місті, гроші він може заробити лише на власному городі.

То як тільки починається розвиток промисловості, то дуже швидко з’являється можливість працювати на фабриці. Як правило зусиль це вимагає в рази менше, а грошей приносить помітно більше, ніж робота з мотикою на власному гектарі землі.

А великі ферми отримують можливість залучати більше інвестицій у розвиток бізнесу – більш складні агротехнічні системи, кращий насіневий фонд, більше засобів механізації і переробки продукції.

Тому з розвитком країни ситуація міняється. Кількість ферм зменшується, а середня площа збільшується. Великі агропідприємства стають лідерами по продуктивності, впевнено випереджаючи малі ферми. Але лишаться державна підтримка галузі в цілому ( в першу чергу – захист внутрішнього ринку), так і фермерства.

Фермерство підтримують з кількох причин, серед яких варто визначити – необхідність підтримувати ринкову конкуренцію і на дати можливості агрохолдінгам контролювати ринок. І, незважаючи на відносно невелику абсолютну кількість фермерів (приблизно 2 000 000 у США), зберігати робочі місця.

Отже агрополітика держави не є константою, а має відповідати сьогочасним реаліям. Бо не зважаючи на статистично низьку заробітну плату, наші селяни мають можливість заробляти хороші гроші на роботах у країни Європи, тому модель – дешевої робочої сили в нас не буде працювати.

З іншого боку, великі латифундії, не принесли добробуту жодній країні, то фермерство має бути.


Література


Див. онлайн : Обговорення у Фейсбуку

Попередній допис Наступний допис