Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > А що там у турків? > Коротка економічна історія Туреччини

Коротка економічна історія Туреччини

або знову про вибори і Ердогана

вівторок 14 серпня 2018, Сергій Маркітаненко

Як не дивно, економіка розвивається циклічно і кожен цикл закінчується кризою. Але про це знають далеко не всі, тому час від часу стає весело. Особливо коли починають розказувати «А ви бачили до чого Ердоган Туреччину довів? Долар в три рази !!!».

Бачили звичайно, в них з 2000 року економіка виросла в 5 разів, а долар тільки в 3. В нас економіка виросла лишень вдвічі, про те долар росте з запасом – вже виріс в 5 разів і відчувається, що можна й більше.

Тому хто б нас так довів, як отой Ердоган Туреччину, але це риторичне питання.

Але ми все ж більше про Туреччину, тому зразу зазначу, що нічого екстраординарного в поточній кризі немає, навпаки, аномалією була б її відсутність. Було б дивно, як би кризи не було і це стає зрозуміло, аби трошки глянути на їх економічну історію.

Все почалось у 1923х. Товариш Кемаль Ататюрк, засновник сучасної Туреччини, був палким прихильником націоналізму та соціалізму. Тому основу економічної моделі була покладені популярні тоді ідеї державної планової економіки.

І перші 20 років, до початку Другої Світової, ця модель забезпечувала країні розвиток у 6-10 % на рік. Проблеми почалися з початком війни і нікуди не ділись за наступне десятиліття.
В кінці 1950х стало очевидно, що модель себе повністю вичерпала і треба щось змінювати.

27 травня 1960, на тлі жорсткої економічної кризи відбувається військовий переворот. До влади приходить генерал Джемаль Гюрсел, який і визначає напрямок розбудови на наступні десятиліття.

Вони посунулися далі від планової економіки, але не сильно. Турецьку модель 1960х можна назвати державним капіталізмом (хоча перший п’ятирічний план розвитку з’явився саме за правління Гюрсела, а не Ататюрка), а стратегічною метою - імпортозаміщення. В тому числі створення першого турецького автомобіля і багато інших цікавих речей.

Ця модель розвитку повністю себе вичерпує за 20 років, у кінці 1970х - шалений дефіцит платіжного балансу, дефолт і черговий військовий переворот як інструмент зміни економічної моделі.

З 1980 року в країні новий прем’єр, Тургут Озал, та новий курс. Проводиться деяка лібералізацію економіки і відкидається стратегія імпортозаміщення, натомість метою стає нарощування експорту. Але держава міцно утримує свої позиції у економіці, ті ж Турецькі Авіалінії лишаються у державній власності і довгий час забезпечують велику частку валютних надходжень у країну.

Модель Озала вичерпала себе у кінці 90х, коли на тлі потужної економічної кризи спровокованої дефіцитом платіжного балансу до влади приходить партія Справедливості та розвитку Ердогана.

Цікаво відмітити, що вперше в історії Туреччини, зміна економічної моделі відбувається без втручання військових. Економічна модель Ердогана - ще більша лібералізація економіки, ще більше експорту та інвестиції у інфраструктуру.

Як це і було раніше, перше десятиліття йде зростання економіки. Перші симптоми кризи з’явилися у 2014, а зараз, практично через 20 років після приходу Ердогана до влади – криза стає явною.

Весь новітній період турецька економіка розвивалась циклічно, кожен цикл закінчувався кризою, після кризи коректувалася модель економічного розвитку і відновлювалось зростання.

За Ататюрка (1923-1959) турецька економіка навчилась забезпечувати себе базовими продуктами, необхідними для існування незалежної держави. Потім був період імпортозаміщення (1960-1980) – створена промисловість, протягом 1980 - 2000 промисловість вчилася конкурувати на світових ринках, а у 2000х турки вже мають свої напрацьовані ринки збуту, захоплені ніші і хороші напрацювання для технологічного ривка вперед.

На початку кожного циклу розвитку Турецька економіка ставала сильнішою, ніж була до того. Це особливо добре видно на прикладі експорту:

50 років тому головною експортною галуззю було сільське господарство, 25 років тому – легка промисловість, зараз – машинобудування.

Але головне досягнення Ердогана все ж не в розвитку промисловості, дуже схоже на те, що він створив інфраструктуру для переходу на інноваційну модель розвитку, яку і будуть пробувати реалізувати турки в наступні 20 років.

Інтрига лише в тому, чи буде вона реалізована товаришем Ердоганом чи опозицією. Чи вистачить Ердогану часу (і розуміння/бажання) провести модернізацію економічної моделі і за яким сценарієм відбудеться передача влади, якщо не вдасться?

Але ці проблеми мають більше хвилювати турків ніж нас, бо нам своє робити.

Попередній допис