Куточок консервативного етатиста

Різні цікавості з історії та економіки країн світу

Головна > How Asia Works > Фундамент успіху > Аграрний лікнеп

Аграрний лікнеп

або про «забрати і поділити»

неділя 23 жовтня 2016, Сергій Маркітаненко

Розбудова економіки країни починається з розбудови сільського господарства, адже у аграрних країнах 75% населення проживає «на землі».

В України це лише 30% населення, але всі наші мільйони заробітчан – це надлишок сільської робочої сили, які не знайшли роботу в дома.

Сільське господарство розвиваючихся країн стикається з однією і тією ж проблемою – в умовах чистого ринку врожаї мають тенденцію для стагнації чи навіть зниження.

Пояснюється це достатньо просто – завдяки ринковим механізмам за декілька поколінь відносно частка людей концентрує в своїх руках значні землеволодіння. Самостійно вони не оброблюють землю, а здають в оренду фермерам.

Виникає наступна ситуація – коли лендлорди хочуть підвищити власний дохід вони не інвестують кошти у підвищення врожайності ( іригація, техніка, насіння, добрива і т.п.), а підвищують орендну плату оскільки це простіше і менш ризиковано. Куди більш прибуткова інвестиція – купити ще землі, аби збільшити кількість орендарів на них.

Орендатори з одного боку не мають стимули інвестувати у чужу землю, а з іншого боку – орендна плата не дає змоги накопичити достатній ресурс для інвестицій. За часів Другої Світової Війни сільське господарство всіх країн Азії було в лещатах такої економічної ситуації.

В післявоєнний час радикальну земельну реформи провели лише три країни – Японія, Корея та Тайвань, які трошки пізніше стали лідерами економічного зростання. Малайзія, Індонезія, Таїланд та Філіппіни змінювали набагато обережніше.

Цікаве спостереження: чим менше змінилася структура власності на землю, чим менш радикальною була реформа, тим більш відсталою є країни у сьогоденні.

Суть реформи була простою – взяти всю наявну сільськогосподарську землю і поділити її порівну між всіма домогосподарствами сіл. А потім забезпечити їх державною підтримкою: агротехнічним навчанням, дешевими кредитами і маркетинговою підтримкою (допомогою в організації збуту).

Практично зразу був створений інший тип сільського господарства, в якому прибуток фермера від роботи на власній землі напряму залежав лише від вкладених ним зусиль (його та його родини). Вже через кулька років це призвело до стрімкого зростання врожаїв.

Загалом, сім’я з 5-6 осіб обробляла землю розміром лише в один гектар (ділянка 100х100 метрів). Пануюча у світі економічна думка зазначає, що таке дрібне господарство не буде економічно ефективним. І прибічники «вільного ринку», і марксисти поділяють думку що саме розміри та масштаб сільськогосподарського виробництва забезпечує йому ефективність (прибутковість не нижче необхідного мінімуму).

На практиці, визначення прибутковості залежить від того, який прибуток ви очікуєте. Великі ферми отримують найвищий прибуток щодо обсягу залучених інвестицій – максимальну віддачу на кожну витрачену гривню.

Але для аграних держав цей критерій не є зовсім доречним, оскільки в них є великий надлишок робочої сили. Робоча сила дешева і її легко направити на більш ретельну ( трудомістку) роботу на фермах.

Ретельна обробка землі – (сапають не два рази, а чотири; не трактором, а вручну) - дає більші врожаї у перерахунку на гектар, особливо за державної підтримки у вигляді навчання, кредитів та добрива.

Якщо ще є підтримка з боку держави зі збутом продукції, то загальний заробіток фермера перевищує його можливості заробити у місті, працюючи на некваліфікованих роботах. За цих умов загальний заробіток фермера більший, ніж він заробив працюючи у місті – то його господарство вже є прибутковим.

Крім економічного аспекту важливим є й соціальний аспект – у країні формується потужний клас роботящих людей, чий достаток залежить в першу чергу від результатів їх власної праці. Прошарок людей, що не звик стояти з простягнутою рукою за державною допомогою.

Для країн Азії важливим став також і політичні результати невдалих реформ – безземельні селяни стали соціальної базою для комуністичних повстанців, що десятиріччями вели війну проти уряду у Малайзії, Індонезії і Філіппінах. І ледь не скинули Таїланд у вир громадянської війни зовсім недавно – 2010 року.

Варто зауважити, що концепція «вільного ринку» без втручання держави набагато менше уваги приділяє уваги саме соціально-політичним проблемам, що виникають в результаті концентрації землі (повністю ринковими методами) у володінні невеликого прошарку населення.


Див. онлайн : Обговорення у Фейсбуку

Наступний допис